Вступити до партії


Підтримка партії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Історична доля України

Одна з причин, яка не дає можливості до інтенсивного всебічного розвитку (спурту) української держави – це відсутність сформованої державницької нації.  В свою чергу, труднощі у формуванні нації, пов’язані не тільки із пострадянської спадщиною у викривленому світогляді громадян України, а і у тому факті, що сучасна українська нація формується не на базі одного етносу, а на, принаймні, двох основних, українського і російського.

 Не варто зупинятися на оцінці розбіжностей між цими етносами. Але з тим, що такі розбіжності існують і носять світоглядний характер, варто погодитись. Варто погодитись і з тим, що ці розбіжності, у великій мірі, і гальмують оформлення сучасної державницької нації в Україні.

В сенсі того, що українська нація не сформована і це не викликає сумнівів ні в кого з політологів, ввійшов в обіг термін «українська політична нація». Ті, хто вживає цей термін, виходять з ситуації, допускаючи, що українська нація хоч і не сформована, але існує українська держава і є громадяни цієї держави, які мають спільні інтереси в цій державі. Які ж це інтереси? Якщо це потреба заробляти, споживати, мати житло та родинний затишок, то це інтереси не національні, а загальнолюдські. На думку автора, спільні національні інтереси, це світоглядні інтереси. А світогляд, ідеологія – це те, що характеризує націю в політичному сенсі. Один світогляд прагне консервації старого устрою життя. Другий – прагне змін у всьому. По великому рахунку, суть антагонізму цих світоглядів – це зміна способу мислення і способу життя, які виявляються  у відносинах «людина і Бог», «людина-людина», «людина-природа». В процесі змін у цих відносинах формується нова нація. В свою ж чергу, формування нової нації в Україні, це один з елементів подальшої еволюції людства.

Якщо офіційно визнається, що громадяни України розділені ідеологічно (світоглядно), то «українська політична нація» - це міф, нісенітниця. Нація, як вища форма етносу – або є, або її нема.

 Як це не парадоксально виглядає на фоні суцільної русифікації України, але для успішного формування нації, а значить, і для побудови процвітаючого самодостатнього суспільства, необхідне поглинання українським етносом російського.

 Враховуючи наявність російськомовної і російськокультурної частини українців справедливо буде зазначити, що наявні 46 мільйонів громадян України поділяються між українським та російським етносом у співвідношенні 50% на 50%. Тобто невизначеність у становленні нації може носити перманентний характер. А значить, з розділеним політично суспільством, ми ніколи  не отримаємо стабільної процвітаючої держави, поскільки не зможемо сформувати владну вертикаль в національних інтересах (нації ж нема), а будемо постійно формувати цю вертикаль в корпоративних інтересах (корпорації є).

 Зрозуміло, що у формуванні сучасної української нації головна роль належить українському етносу, як носію відповідного світогляду. І історична місія українського етносу – забезпечити своє світоглядне домінування серед інших етносів української держави. Для виконання цієї місії українському етносу бажано мати значну кількісну перевагу. Досягти такої переваги, як за рахунок збільшення народжуваності в українських родинах, так і переходу російськомовних (краще – російськозалежних) українців в український світоглядний і інформаційний простір, в близькому майбутньому –не реально.

 І в цьому контексті важко перебільшити ту роль, яку може і повинна зіграти діаспора в швидкому формуванні (за життя одного покоління) державницької нації в Україні.

 З іншого ж боку, українська діаспора в світі - як носій українського світогляду, який через одне-два покоління може значною мірою скоротитись через асиміляцію – теж зацікавлена бути задіяна в процес формування державницької нації в Україні. А за деякими оцінками (Стефан Романів) до 20 мільйонів українців живуть за межами України. Тобто переїзд декількох мільйонів носіїв українського світогляду дав би перевагу українському етносу, як у прискорені формування державницької нації, так і, через виборчу систему, у зміні складу і світогляду української влади. Відомий закон діалектики: кількість перейде в якість.
 Феномен існування української діаспори  навіює такий висновок: якщо народ на чужині не асимілював, а згуртувався, розвинувся організаційно, економічно, політично – значить це для чогось потрібно. Важко знайти інший сенс в існуванні української діаспори, ніж відігравання вирішальної ролі у формуванні сучасної української нації. Така історична місія української діаспори – і вона повинна її виконати.

 Як же практично створити умови для повернення діаспори в Україну? Гадаю, що створення житлових умов переселенцям може носити організований характер. Наприклад, виділення земельних ділянок під котеджні містечка, і не обов’язково біля Києва. Є ще Одеса, Миколаїв, Херсон, Полтава, Івано-Франківськ та інш. Повернення мільйона родин створило б будівельний бум в Україні. І будь-яка місцева влада була б зацікавлена в таких переселенцях.

Повернення діаспори – це не тільки повернення українців. Вони ж будуть повертатися з грошима. Розпочинати бізнес. Тобто, інвестувати в українську економіку і створювати робочі місця. Інвестування коштів діаспори в українську економіку, це велика окрема тема. Тільки один приклад в цю тему: уряд вів переговори щодо інвестування в будівництво метро на Троєщину з Японією. А з діаспорою хто-небудь вів переговори?

 Діаспора по всьому світу об’єднана українськими громадськими організаціями. Тобто, повертатися вона буде організованою, відразу долучиться до громадського життя, почне впливати на формування влади, привнесе досвід ринкової економіки і демократичні традиції країн свого перебування. Всім цим діаcпора посилить український етнос в Україні і посприяє тому, що українська сучасна нація постане в своїй державі.

 А без діаспори нація може і не відбутися.

Для зрушення процесу повернення діаспори необхідна ще одна умова: аби в Україні з’явився суспільний прошарок, який буде провідником повернення діаспори. Ясно, що державні органи існуючої ерзац-держави не будуть таким провідником. А от інститути громадянського суспільства, які б впливали на формування місцевого самоврядування, могли б бути такими провідниками.

 Інститутами громадянського суспільства я називаю не велику кількість громадських організацій, які являють собою офіси окремих діячів, а конкретно три види об’єднань громадян і їх активістів: організації співмешканців багатоквартирних будинків  та житлово-будівельні кооперативи (ОСББ та ЖБК) і органи самоорганізації населення (ОСН).  Тому що, у відсутності середнього класу, ці організації де-юре є суб’єктом влади і створюють нову соціальну верству : приватних власників колишньої комунальної власності.

 Підсумуємо умови для формування нової української державної нації:

  • наявність життєздатного титульного етносу;
  • національна територія з відповідною енергетикою;
  • наявність системної кризи та жорсткий відбір;
  • наявність діаспори, як каталізатора системних змін, яка теж перебуває в системній кризі (загроза асиміляції);
  • процес повернення діаспори (повернення генофонду);
  • наявність суспільного прошарку – союзника діаспори, як середовища системних змін.

Важко спланувати процес повернення діаспори, але вже треба починати роботу в цьому напрямі. Принаймні, почати пропагувати та обговорювати цю ідею.

Щодо ж ролі нової української нації в еволюції людства, то в історичному контексті ми бачимо, що двигунами розвитку цивілізації є окремі нації, які, виконавши свою роль і витративши свою енергію, поступаються першістю новим лідируючим націям. Так уже поступилися лідерством древні греки та італійці, великі кельтсько-германські нації зробили свій внесок в розвиток і поширення європейської цивілізації. А зараз самі потерпають від впливу азійсько-африканської етнічної експансії.

 Тепер настала черга слов’ян. Очевидно, що український етнос найбільше із слов’янських етносів пригнічений системною кризою. Розвиток останніх подій в державі вказує на ще більше поглиблення кризи. В нас немає іншого шляху для виживання, окрім як постати новою нацією. І  саме формування нової української нації дасть поштовх слов’янському світу до лідерства в цивілізаційному процесі.

Без перебільшення можна стверджувати, що український етнос – це золотий фонд європейської цивілізації. За нами – майбутнє!

Ігор Орел

<< Назад

сайт розроблено компанією создать сайт